Вечір пам’яті та вшанування Героя АТО відбувся днями в с.Зарожани

09.02.2018 | 16:36
Версія для друкуВерсія для друкуВідправити на e-mailВідправити на e-mail
Район: 
Хотинський район

Горить свіча і пам’яті сльоза

Додолу з неї краплями стікає.

Земля ридає, плачуть небеса.

Героїв Україна пам’ятає.

Вечір пам’яті та вшанування Героїв АТО відбувся  вчора, 08 лютого 2018 року, в Зарожанському НВК. Сюди завітали заступник голови райдержадміністрації Т. Кравецька, начальник управління освіти В. М. Рак, Зарожанський сільський голова М. Я. Паур, родина Леоніда Дергача та учнівська молодь с. Зарожани. Усі разом зібралися, аби з гідністю вшанувати світлу пам’ять Народного Героя України Леоніда Дергача - випускника Зарожанської школи 1996 року, який загинув захищаючи суверенітет та територіальну цілісність України.

Перед присутніми виступила заступник голови райдержадміністрації Т.Кравецька, щиро подякувала батькам за виховання сина, справжнього патріота України.

Усі гості, що мали слово для виступу не стримували емоцій, говорили схвильовано і тремтячи, адже болить не тільки фізична рана у солдата, болить одне велике серце українського народу.

Все частіше і частіше під час заходу звучали фрази «Ми не хочемо війни», «Ми хочемо миру», «Ми просимо Бога, щоб війна нарешті закінчилася». У програмі заходу звучали українські патріотичні пісні, танок під жовто – блакитним стягом України, слова глибокої поваги і вдячності за виконаний обов’язок, за збережене для нас мирне життя. Звучав Гімн України, хвилина мовчання…

Народному Герою Леоніду Дергачу присвятили «Поетичний вінок». Автор поеми-медитації вчитель української мови та літератури Клейменова Н. І.

У мальовничому куточку  Буковини,

В тепленькій затишній хатині,

Раділа разом вся сім'я:

Подарував родині Бог синочка.

Щасливий до безтями батько,

Весела мати – рідні всі святкують.

Поява Льонічки – подія незвичайна!

Як два озерця – очі ті блакитні,

Хлоп'яча усмішка, маленькі рученята,

Що так любили обіймати тата –

Все це приємні спогади донині…

Дитя зростало, розвивалось,

Щодня у ньому щось мінялось.

Якої втіхи татові і мамі,

Коли з'явився в Льоньки перший зубчик,

Коли сам вперше виліз на стілець…

А далі все – як у програмі:

І перший крок, і найдорожче слово - мама,

І перша травма внаслідок падіння,

А при його застуді неньчине тремтіння:

Лиш би зростав здоровим і міцним.

І Ангел Божий був тоді із ним.

Синок міцнів усім на славу,

Любив батьків, і своїм поглядом ясним

Приємно тішив всіх, як на забаву.

А як з'явилася сестричка в світі –

Стало життя ще більш цікавим…

Любов дитяча вірна, щира

Об'єднувала їх – і жили мирно.

Стежиною обоє  в школу  мандрували,

Не раз уроки разом готували.

Батьки завжди ними втішались,

Виховували, берегли

І успіхами їх не раз пишались,

Бо виростити чемними дітей змогли.

Льоньчик у школі вчився добре,

І вчителів постійно поважав,

З дитячих літ він серце мав хоробре,

У спорті результатами завжди вражав.

Закінчив заклад на відмінно

Й вступив до вузу в Київ неодмінно,

Де Леонід успішно вчився.

Весь рід за нього і тоді гордився,

Бо хлопець вихований, принциповий,

Як батько – мужній і здоровий,

Як мати – гарний, вольовий.

Юрист у рідні Чернівці вернувся,

До вершин науки він серйозно потягнувся.

Викладачем у вузі був поважним,

В життєвих труднощах не раз бував відважним.

Студенти щиро педагога полюбили,

Під час занять про нього висновки зробили:

Як викладач – то фахівець прекрасний,

І на життя також мав погляд власний.

За це його у вузі поважали, цінували,

Разом майбутнє для країни мирне планували…

                                               ІІ

Чи на землі існують щасливіші миті,

Коли життя у світ з’являється нове?

Коли ще навіть оченята не відкриті –

А воно таке вже миле і смішне.

Той день для Льоні, мабуть, був найкращим:

З’явився в світ Максим - наслідник старший.

Це гордість, радість і натхнення,

Батьківські щирі одкровення,

Які лились рясним дощем

Від Леоніда більше й більше з кожним днем.

Хлопчик зростав, тато пишався,

Додому швидше повертався,

Аби побільше з сином разом бути

І до грудей поближче пригорнути.

Любов між батьком й сином панувала

І з кожним днем лише зростала:

Канікули, рибалка, літній відпочинок,

Розваги, спільний «чоловічий» поєдинок

І не один прекрасний батьків вчинок…

І так вже Бог розпорядився,

Що в Леоніда ще один синок з’явився.

Щоправда, він малий ще дуже,

Але не раз на таткових плечах

Спостерігався блиск в дитячих радісних очах,

Бо батько встиг любов йому подарувати,

Щоб Даниїл пізніше мав що пригадати.

Аби пишався татом неповторним

Із серцем добрим, щирим, непідробним…

 

ІІІ

І радісне дитинство, рідна школа,

Освіта вища і кар’єра веселкова,

Чудові два синочки, їх приємна мова…

Здавалось, так багато є для щастя,

Якби не раптом сталося нещастя:

Як щирий патріот, шановний наш земляк

Свій рідний край пішов сміливо захищати.

Це був відважний, мудрий, кращий від усіх вояк.

Не побоявся ворога, не зміг спокійно жити,

Щодня комфортом вдома дорожити,

Потурбуватися про власні діти...

Та ні! Це виявився чоловік не меркантильний:

Він був-бо тілом, розумом і духом сильний.

Любив народ свій, знав його поетів,

Що надихали Льоню до високих злетів.

І животворними та цінними рядками

Шевченка словом серце напував.

Бажав стояти поряд з вірними вкраїнськими синами,

Яких Тарас у віршах власних оспівав.

Наш Леонід прекрасно пам’ятав

Той заповіт, що ще колись Кобзар писав:

«Свою Україну любіть…За неї душу положіть».

І той фатальний день, на жаль, настав,

Коли по-справжньому Герой життя віддав,

Бо вірив в світлу долю України,

Знав, що вийти час настане із руїни.

Не зміг інакше патріот вчинити:

І свою землю, й побратимів мріяв боронити.

Його відважний подвиг гідно оцінили

Всі родичі і близькі, буковинці щирі,

Які бажали завжди жити в мирі –

І Леонід за це життя віддав,

В державі рідній вже Героєм став.

Ніколи не забуть односільчанам

Той день холодний і страшний,

Коли те мужнє, молоде ще тіло

Народ на всіх околицях навколішки стрічав,

Коли і область, і район – усе ридало:

Подвиг Героя ревно кожен увінчав.

Що ж? Вірний син і неповторний тато,

І мудрий викладач, і «Академік» славний.

І люблячий синок, єдиний і найкращий брат у світі.

І різних титулів багато

Йому ще можна було дати…

Та звідки сили мамі взяти,

Аби цей біль перемогти?!

Як побороти горе тата?!

І жити далі як змогти?!

Ніхто не скаже більше «татко»,

Ніхто не усміхнеться щиро так,

І по-синівськи не обійме рідну маму,

І до сестри не звернеться уже ніяк.

Не зможе побажати всім добра,

Не буде ні до кого вже гостинним,

Бо вже інакший шлях собі обрав…

Та лишиться у серці рідних, близьких

Ота любов його рясна,

Котру не проміняв на безліч «низьких»,

А все і всім віддав сповна…

 

Опісля присутні поклали квіти на могилу Героя та біля меморіальної дошки, що встановлена на його честь.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

-